Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та інші дорослі, які є в житті дитини є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.
Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків:
Потурбуємось про тіло:

Намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
Побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
Організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
Харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
Дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай), не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
Не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
Теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:

не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;
не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «війну», «бендерівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта.
Практичний психолог Богдан О.В.

Булінг у дошкільному закладі
Булінг – свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.
Булінг може проявлятися як тиск:

психологічний
фізичний

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози побиття під час ігор.
Як міняється поведінка дитини:
Дитина – жертва булінгу поводиться не звично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер такта дитина:

не хоче одягатися вранці
шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
просить батьків забрати її з дитячого садка раніше.
плаче – вигадує хворобу
не контактує з однолітками у дворі;
грає наодинці
в дитячому садку не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх
усамітнюється при будь-якій нагоді
грає поламаними іграшками
не має друзів у групі.

Гаряча лінія з питань запобігання насильству: 116123; 0800500335
Проблема боулінгу в дитячому середовищі у воєнний час
Що таке булінг За даними американської організації «Національна мережа дитячого стресу» (NCTSN), діти або підлітки, які зазнали впливу травмівних подій та/або насильства, з більшою ймовірністю можуть страждати від булінгу або виступати у ролі кривдника щодо однолітків. З огляду на це, вплив війни може стати додатковим фактором виникнення булінгу в дитячому середовищі. Однак, важливим є уникнення «таврування» та поширення припущення, що всі діти, які стали свідками військових дій, є потенційними кривдниками чи піддаються булінгу. Уважність педагогів до будь-яких змін у поведінці окремих дітей та атмосфери в загалом, знання ознак і характерних проявів різних видів булінгу та індивідуальний підхід у спілкуванні з дітьми дадуть можливість об’єктивної оцінки ситуації. Поняття булінгу та його ознаки визначені Законом України №2145-VIII від 05.09.2017 «Про освіту»
Булінг (цькування) — це дії або бездіяльність, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насиллі, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному та/або фізичному здоров’ю потерпілого.
Типові ознаки булінгу:

систематичність (повторюваність) діяння;
наявність сторін

Кривдник (булер) — Потерпілий (жертва булінгу)–Спостерігачі (за наявності)

дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Булінг може набувати різноманітних форм:

Фізичний булінг: фізичне залякування, удари, стусани, побиття, укуси, щипання, виривання волосся, небажані дотики.
Психологічний булінг: словесні образи, поширення неправдивих чуток, глузування, залякування, ігнорування, бойкот, відмова від спілкування, погрози, приниження, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність завдали шкоди психічному здоров’ю потерпілого. 28 Коли світ на межі змін: стратегії адаптації
Сексуальний булінг: принизливі жести, прізвиська та образи сексуального характеру; зйомки в переодягальнях, туалетах; поширення образливих чуток; сексуальні погрози; жарти щодо сексуальної орієнтації тощо.
Кібербулінг: знущання, приниження, агресивні напади, які здійснюються за допомогою різних гаджетів з використанням будь-яких цифрових технологій. Ключові терміни, пов’язані з кібербулінгом: Аутинг – розголошення інформації про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність іншої людини без її згоди. Сталкінг – тривале та нав’язливе переслідування, коли людині постійно пишуть повідомлення, слідкують за нею, постійно шукають зустрічі, коментують усі події в житті. Тролінг – соціальна провокація, яка має на меті підчепити, підловити, змусити сперечатися зі свідомо абсурдною позицією. Хейтинг – негативні коментарі й неконструктивна критика без обґрунтування або запиту. Флеймінг – безцільна дискусія, яка супроводжується негативними повідомленнями. Секстинг – пересилання особистих інтимних фотографій, повідомлень інтимного змісту. Фрейпінг – отримання доступу до облікового запису людини в соціальних мережах з метою розміщення сумнівного контенту від його імені, ведення діалогів або образи інших користувачів. Кетфішинг – створення фейкового аккаунту від імені жертви кібербулінгу та розсилка недостовірних повідомлень. Гріфінг – цілеспрямоване приниження та притиснення одного з учасників комп’ютерної гри, руйнування його ігрового досвіду.
Економічний булінг: дрібні крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей, їжі, умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру.

Ознаки, за якими можна визначити дитину, що потерпає від булінгу
Психолог Дан Ольвеус, автор книги «Булінг: що ми знаємо і що можемо зробити», виокремлює ряд ознак, які можуть вказувати на те, що дитина потерпає від булінгу або може виявитися потенційною жертвою. До них відносяться:

поведінкові прояви: страх ходити до закладу освіти, гуляти до та після навчання, брати участь в організованих заходах; довгий та «нелогічний» маршрут до дому; втрата інтересу до навчання; часті нічні кошмари або проблеми зі сном; втрата апетиту; часті головні болі, болі в животі або інші фізичні проблеми; замкнутість та сором’язливість; відсутність близьких друзів серед однолітків, надання переваги спілкуванню з дорослими;
зовнішній вигляд: неохайний, порваний або пошкоджений одяг чи інші речі; порізи, синці або подряпини, причину виникнення яких дитина не може або відмовляється пояснити; сумний, плаксивий або пригнічений вигляд після повернення додому; фізична слабкість у порівняння з однолітками;
характер та індивідуально-психологічні особливості: високий рівень тривожності, занижена самооцінка, невпевненість у собі; схильність до депресії та меланхолії; переконаність в неспроможності захистити себе та приреченості на страждання; лякливість; емоційна чутливість; самотність; відстороненість від колективу та схильність не вважати себе його значущою частиною;
соціальний досвід: негативний життєвий досвід; походження з соціально-неблагополучних сімей; потерпання від фізичного насильства вдома; відсутність досвіду отримання захисту та турботи; віра в те, що жертва заслуговує роль жертви; пасивне очікування знущань.

Риси, притаманні потенційному кривднику

поведінкові прояви: імпульсивність та легка збудливість, схильність до агресивної поведінки; прагнення бути помітним, перебувати у центрі уваги; низький рівень самоконтролю; непокора та агресія відносно дорослих;
зовнішній вигляд: сильна статура, фізична сила;
характер та індивідуально-психологічні особливості: установка на домінування та підпорядкування собі інших; відсутність уміння співчувати; позитивне ставлення до насильства; невизнання компромісів.

У навчальному закладі в булінгу найчастіше бере участь ціла група дітей. Це створює ефект причетності, згуртування, послаблює почуття відповідальності за свої дії. Найчастіше «спільники» булерів — це діти, які: бояться бути на місці жертви, не бажають виділятися з-поміж ровесників, цінують свої стосунки з лідером, піддаються впливу «сильніших», не вміють співпереживати іншим, безініціативні, сприймають цькування як розвагу, мріють взяти реванш за свій власний досвід приниження, можуть виховуватися у неблагополучних сім’ях і переживати насильство з боку старших членів родини.
Конфлікт у дитячому середовищі не завжди є ознакою булінгу. Булінг відрізняється систематичністю та наявністю об’єкта, на який спрямовується тривала агресія. Варто пам’ятати, що булінг не виникає раптово, а є результатом нерозв’язаного вчасно конфлікту. Тому слід уважно спостерігати за тим, що відбувається в групі, відслідковувати ознаки конфліктних ситуацій та своєчасно допомагати вирішенню суперечок. Важливим аспектом в контексті війни є створення умов для адаптації в новому колективі дітей з числа внутрішньо переміщених осіб, адже в закладах освіти з’являються діти, які приїхали з територій активних бойових дій або з тимчасово окупованих територій. Факт переїзду із зазначених територій також може стати підставою для виникнення булінгу, тож варто пояснити дітям, що люди приїхали до більш безпечних регіонів країни тому, що були змушені рятуватися від війни. За інших умов вони радо залишилися б удома, де в них є все: житло, гроші, робота, гідні умови проживання тощо. Варто враховувати, що в окремих випадках джерелом упередженого ставлення до внутрішньо переміщених осіб можуть стати розмови, які ведуться в родинах дітей, обумовлюючи відповідну поведінку дітей. У таких випадках доречно обговорювати ситуацію при зустрічі з батьками, керуючись принципами недискримінації та акцентуючи увагу на засадах дружнього ставлення до всіх учасників освітнього процесу.

Алгоритм надання допомоги дитині, яка потерпає від булінгу

Існує ряд причин, через які жертви булінгу не звертаються по допомогу та прагнуть приховати факт знущань:

страх реакції кривдника і посилення булінгу;
бажання приховати факт приниження;
недовіра дорослим та небажання аби інформація, яку поширюють кривдники, стала відомою іншим;
страх засудження або покарання за слабкість і неможливість відстояти себе;
відчуття соціальної ізоляції та непотрібності.

У випадку, коли дитина наважилася відкритися і розповісти про факти булінгу, педагогу варто:

емоційно підтримати та запевнити дитину, що знущання відбуваються не з її вини;
продемонструвати готовність допомогти та з’ясувати, яка саме допомога стала б найбільш бажаною і потрібною для дитини зараз;
обговорити разом, які дії можуть допомогти дитині почуватися впевненіше та безпечніше;
не намагатися встановити причини знущання у поведінці або діях потерпілої дитини, не аналізувати їх та не давати оцінок;
не пропонувати відстоювати себе за допомогою фізичної агресії проти кривдника;
детально вивчити ситуацію, що склалася, та за потреби залучити до процесу шкільного психолога та/або соціального педагога;
організувати спілкування батьків постраждалого та кривдника із залученням фахівців з боку школи у якості посередників, оскільки їх спілкування в приватному порядку може загострити ситуацію.

Детально механізм та алгоритм дій працівника закладу освіти визначено в Наказі МОН від 28.12.2019 № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу у закладах освіти». Важливо організувати системну роботу із протидії та запобігання булінгу, щоб працювати на випередження, попередити нанесення шкоди фізичному чи/та психічному здоров’ю усіх учасників освітнього процесу.