Проблема розвитку мовлення дітей раннього віку набуває особливої актуальності у зв’язку з модернізацією дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технологій навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.
Ранній вік – найвідповідальніший період у житті дитини, оскільки в цей час закладається фундамент майбутньої мовленнєвої особистості. Істотним новоутворенням раннього віку є мовлення, яке розвивається двома лініями: вдосконалюється розуміння мовлення дорослих ( дитина розуміє значення слів, фраз, аналізує мовлення дорослих) і формується власне активне мовлення дитини ( інтенсивно зростає словник, з’являється граматичне оформлення речень, початки описової розповіді, самостійне мовлення набуває статусу регулятора поведінки). Незважаючи на той факт, що по своїй структурі і правилами мова являє собою одне з найбільших винаходів людства, діти, незалежно від країни проживання, історичних і географічних факторів, соціальних, політичних та економічних змін, які впливають на суспільство, з незвичайною легкістю засвоюють мову і опановують промовою в ранньому дитинстві.
Розвиток мовлення неможливий без емоційних вражень дитини. Рідна мова, національна культура історично є благодатним і природним грунтом для розвитку емоційних прихильностей, розумових і мовленнєвих здібностей дитини. Важливе місце в системі засобів мовленнєвого розвитку, навчання й виховання дітей раннього віку посідає фольклор. При цьому одним з найбільш доступних джерел розвитку дитячої мови в ранньому віці є малі фольклорні форми ( загадки, забавлянки, лічилки, колискові).
Особливе місце серед засобів малого фольклору займають потішки (забавлянки) – ритмічні поетичні твори, які багато століть передавались від одного покоління до іншого. Вони являють специфічну галузь народної творчості, що поєднує поетичну та музичну складову, світ дітей і світ дорослих. Потішки являють собою іграми дорослого з дитиною ( з його пальчиками, ручками, ніжками тощо). З їх допомогою здійснюється ті емоційно-тактильні контакти дорослого і дитини, яких так не вистачає сучасним дітям, крім того вони дозволяють внести в навчальний процес елементи рухової активності, які пов’язані з формуванням мовленнєвої діяльності. Чим більше дрібних і складних рухів виконує дитина, тим більше ділянок мозку включається в роботу. Потішки розраховані на активність самої дитини, коли він виконує самостійно ігрові рухи, співвідносить їх зі змістом. Вони розвивають мовленнєві центри мозку дитини, спонукають її до повторення спочатку дій, а потім і словосполучень, простих слів.
Забавлянка покликана позабавити дитини, відповідно змінюється ритміка пісеньки, вона не завжди співається, частіше розповідається, слова супроводжується ігровими діями, несучи дитині необхідну словникову інформацію.
Незважаючи на той факт, що по своїй структурі і правилами мова являє собою одне з найбільших винаходів людства, діти, незалежно від країни проживання, історичних і географічних факторів, соціальних, політичних та економічних змін, які впливають на суспільство, з незвичайною легкістю засвоюють мову і опановують промовою в ранньому дитинстві.
Потішки звучать, як ласкавий мамин говір, висловлюючи турботу, ніжність, віру в благополучне майбутнє. Саме це робить їх психологічно близькими дитині. У зв’язку з цим використання потішок (забавлянок) має особливу значущість в перші дні перебування дитини в ДНЗ, в період адаптації, коли маленька дитини потрапляє в незвичну обстановку, нудьгує по будинку, мамі, не розташований до спілкування. Правильно підібрана потішка допомагає йому впоратися з негативними емоціями, налагодити контакт з педагогом, налаштуватися на ефективну взаємодію і навчання. В нашій групі, де навчаються дошкільнята раннього віку, ми застосовуємо потішки з самих перших днів знайомства з дітьми, активно впроваджуємо їх у практику для підтримання правил режиму, до якого так важко звикнути вихованцю в незнайомих умовах. Для цього ми застосовуємо і старовинні, часто багато в чому забуті потішки, а також віршовані форми, створені сучасними авторами. Адже у дитини обв’язково повинно виникати відчуття спадкоємності поколінь.
Цей вид роботи повністю відповідає особистісно-орієнтованій моделі навчання, за якої враховуються індивідуальні особливості дитини, допомагає вихователю встановити з вихованцями оптимальні – партнерські стосунки, створити атмосферу емоційної довіри та розкутості.
І не забуваймо, що дитина – це цілий світ: величезний, дивовижний, прекрасний. А тому її мова й спілкування з людьми можуть і повинні стати прекрасними.